ПОРЯДОК РЕАГУВАННЯ НА ДОВЕДЕНІ ВИПАДКИ БУЛІНГУ (ЦЬКУВАННЯ) ТА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ОСІБ, ПРИЧЕТНИХ ДО БУЛІНГУ

1. У разі виникнення такої ситуації учень повинен звернутися до дорослого (батьків, класного керівника, практичного психолога школи, соціального педагога, вчителя, заступника директора з навчально-виховної роботи, директора закладу освіти).

2. Дорослі (батьки, або особи, які їх замінюють) надають заяву за відповідною формою директору закладу або повідомляють відповідального за виконання заходів, спрямованих на запобігання та протидію булінгу (цькуванню) в школі, заступника директора з виховної роботи.

3. Педагогічні працівники по факту, виявленого правопорушення, чи інших негативних проявів учнями закладу освіти, оперативно інформують адміністрацію школи.

4. Директор школи має розглянути звернення у встановленому порядку.

5. Директор школи створює комісію з розгляду випадків булінгу, яка з’ясовує обставини булінгу.

6. Видається наказ про проведення розслідування.

7. Затверджується склад комісії з розгляду даного випадку. До складу комісії входять педагогічні працівники, практичний психолог, соціальний педагог, батьки постраждалого та винного (за їх згодою).

8. Проводяться засідання комісії з розгляду даного випадку.

9. Результати розслідування оголошуються на засіданні комісії батькам (чи їх представникам) потерпілого та винного.

10. За результатами висновку комісії з розслідування у разі виявлення факту булінгу, а не одноразового конфлікту, дані повідомляються уповноваженим підрозділам органів Національної поліції України (ювенальна поліція) та Службі у справах дітей по Московському району Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради про випадки булінгу (цькування) у закладі освіти.

11. Особи, які за результатами розслідування є причетними до булінгу, несуть відповідальність відповідно до частини другої статті 13 (вчинення правопорушень за статтею 1734) Кодексу України про адміністративні правопорушення.

12. Психолого-педагогічна служба розробляє заходи щодо здійснення соціально-педагогічного патронажу осіб, які постраждали від булінгу (цькування), стали його свідками або вчинили булінг (цькування).

13. Психологічна служба надає консультативну допомогу батькам (чи їх представникам).

Зразок заяви

/Files/images/2018-2019/shop/2019_Bulling.jpg

/Files/images/2018-2019/shop/213.jpg /Files/images/2018-2019/ndgl_116111.gif

Навіть, якщо ваша дитина добре спілкується з однолітками у садочку — це зовсім не означає, що вона не стане жертвою булінгу в школі. За статистикою, 80% українських дітей піддаються цькуванням, навіть не усвідомлюючи цього.

Віддаючи дитину до школи, з’ясуйте, на скільки вона толерантна до дітей, які не спілкуються з іншими. В усіх соціальних системах завжди є лідер, середня група і так званий «вигнанець». Завдання школи і батьків — сформувати толерантне ставлення до дітей-«вигнанців».

У початковій школі діти ще не займаються жорстким булінгом, але вже можуть бути нетолерантними до інших. Щойно вчитель починає вибудовувати систему конкуренції та пріоритетів — діти починають один одного травити. А справжній булінг почнеться у середній школі — з 10-11 років — вік входження у підліткову кризу.

Обов’язок шкільного психолога — виявити лідера, схильного ініціювати цькування інших проводити, вести з ним дружні бесіди, виробляючи толерантність.

Ознаки того, що дитину цькують у школі:

Відмова іти до школи з різних причин — «не хочу, не цікаво, не бачу сенсу…»

Відсутність контакту з однолітками: немає друзів, зідзвонювань, не ведеться переписка у соцмережах, похід до школи і повернення звідти наодинці, немає у кого запитати домашнє завдання.

Психосоматичні ознаки: часті хвороби, наприклад, ломота в тілі, болі в животі, вірусні інфекції.

Обмальовані руки або специфічні малюнки на полях у зошиті.

Бажання іти до школи іншою дорогою, аніж та, якою йдуть усі інші діти.

Причини булінгу

Як правило, цеЗАНИЖЕНА САМООЦІНКА. Навіть якщо дитина виявляє це через нарцисизм, надмірну відкритість, зверхність.

АТМОСФЕРА ВДОМА.Дуже часто жертвами булінгу стають діти, з якими вдома поводяться як з жертвою. Школа і садок — каталізатор домашніх проблем. Тож, якщо дитина звикла маніпулювати своїм становищем жертви, щоб отримати більше уваги до себе, поблажливість батьків, якщо звикла, що до неї краще ставлятсья, коли вона бідна й нещасна, то вона відтворюватиме навколо себе таку ж атмосферу і в школі.

Часто такими дітей роблять бабусі, підживлюючи ідею безпорадності дитини. Як результат — дитина не може себе відстояти за наявності сильного лідера.

ЗАРЯДЖЕНА ЧАСТИНА В КЛАСІ.Це дитина агресор, якій чхати на почуття інших, яка шукає слабшого, використовує його як грушу для биття, вирівнюючи свій психологічний стан.

Відрізнити таку дитину-жертву агресора від «вигнанця» можна за однією ознакою. «Вигнанець» буде таким у всіх колективах. А от дитина-жерва агресора може бути в інших колективах навіть лідером (де його психологічна структура вважатиметься сильною).

Що робити батькам

ПОЯСНИТИ ДИТИНІ,що таке булінг. Задосліжденнями UNICEFв Україні 80% дітей рано чи пізно стають жертвами шкільного цькування. Більшість на ранніх етапах не розуміють, що це таке, і що треба розповідати вчителям про образи. Тому варто пояснювати дітям, що інші мають право робити з ними і на що не мають права.

Це починається з дитячого садка, коли, наприклад, на скаргу про примушування їсти батьки відповідають: ну, ти ж нічого їси, а цілий день у садку. Таким чином даючи іншій людині право на фізичне насилля над своєю дитиною. І коли уже в школі інші діти крадуть її зошити, змушують носити свій портфель, зганяють з місця — їй це видається невинними жартами, про які вона не розповідає.

СТРАТЕГІЯ ЗАХИСТУ.Не бігти одразу до школи. Спершу дізнатися, у дитини, що вона думає про цю ситуацію і підтримати. Якщо вона не зможе впоратися, тоді йти до школи.

Або ж, коли застосовується фізична сила — в такому разі, як би соромно не було дитині, що б вона не казала (агресори зазвичай присоромлюють дітей, яких захищають батьки) треба йти до школи.

ПорадитиПРОВОДИТИ БІЛЬШЕ ЧАСУ ЗІ СТАРШИМИ.За можливістю не відходити надовго від учителя, щоб не допускати насилля.

НЕ ВКЛАДАТИ СВОЇ ІДЕЇ В ГОЛОВУ ДИТИНИ.Коли щось радите — запитуйте, чи зможе дитина так учинити. Якщо відповідь буде — мені незручно, соромно, я так не зможу — шукайте інші варіанти. Головне не присоромлювати — «чому ти не можеш дати відпір?!!»

Не можна злитися на дитину за те, що вона не здатна на дорослі вчинки. Стежте за собою, завдання батьків — допомогти.

З юридичної точки зору ви НЕ МОЖЕТЕ ПРИЙТИ І ПОГОВОРИТИ БЕЗПОСЕРЕДНЬО З ДИТИНОЮ, ЯКА ОБРАЖАЄ вашу. Це можна ініціювати лише через школу або психолога. Інакше можна отримати судовий позов за залякування чужої дитини.

ПІДТРИМУВАТИ ДИВАКУВАТУ РИСУ в характері або зовнішності дитини, якщо саме через це з неї насміхаються. Перетворіть її на сильний бік дитини. Якщо йдеться про особливості зовнішності — зробіть фотосесію, щоб підкреслити. Якщо ж про замкнутість — знайти діяльність, де саме ці якості будуть найнеобхіднішими.

Якщо булінг триває кілька місяців, —БЕЗ ДИТЯЧОГО ПСИХОЛОГА НЕ ОБІЙТИСЯ.

ЯК ЗАПОБІГТИ БУЛІНГУ В УЧНІВСЬКІЙ СПІЛЬНОТІ. ЯКЩО ВИ ПОМІТИЛИ АБО ЗАПІДОЗРИЛИ БУЛІНГ, ПОВІДОМТЕ АДМІНІСТРАЦІЮ НАВЧАЛЬНОГО ЗАКЛАДУ.

  • Не приховуйте випадки булінгу в класі заради збереження репутації школи. Доведіть до відома батьків дітей ситуацію з обох сторін конфлікту.
  • Залучіть психологічну службу до розв’язання проблеми.
  • Не ігноруйте прояви агресивної або провокативної поведінки учнів. Негайно втручайтеся у конфлікт.
  • Не підтримуйте жодну сторону учасників конфлікту.
  • Ретельно аналізуйте причини виникнення булінгу. Не шукайте винного.
  • Допоможіть однокласникам потурбуватися про того, кого ображають. Будьте неупередженими у своїх оцінках, діях і висловлюваннях.
  • Говоріть з учасниками конфлікту наодинці. Не вимагайте від них публічних пояснень чи вибачень. Створіть умови, щоб ситуація не повторилася.
  • Розкажіть дітям, що таке насилля. Можливо, булери самі потерпають від агресії батьків, старших братів або сестер і просто копіюють звичну модель поведінки.
  • Створіть у класі атмосферу довірливого спілкування, шукайте спільні інтереси, об’єднуйте дітей.
  • Будьте прикладом толерантного й виваженого ставлення до інших.
  • Покажіть дитині, що вона не наодинці з проблемами, підтримайте її й дайте зрозуміти, що вона може розраховувати на вашу допомогу.
  • Проконсультуйтеся з практичним психологом. Не залишайте справу, як є, сподіваючись, що ситуація сама зійде нанівець. Без допомоги фахівця не обійтися.

Перша допомога жертві кібербулінгу:

емоції під контроль

 

Наталія СОСНОВЕНКО, 

науковий співробітник

Українського науково-методичного центру

практичної психології і соціальної роботи

НАПН України, Київ

 

Нерідко дитина, яку цькують у реальному житті, потерпає від агресії й у віртуальному світі. Що більше часу дитина проводить онлайн, то вразливішою вона стає до віртуальної агресії. А відтак ризикує стати жертвою кібербулінгу. Чим небезпечне віртуальне цькування та до чого воно може призвести?

Наслідки віртуальної агресії для дитини можуть бути різними:

Причини булінгу:

  • помста
  • відчуття неприязні
  • прагнення відновити справедливість
  • боротьба за владу
  • потреба підпорядкувати собі слабшого
  • нейтралізація суперника
  • самоствердження, задоволення садистських потреб тощо
  • емоційні розлади;
  • депресія;
  • небажання ходити до школи тощо.
  • Коли дитина стає жертвою кібербулінгу, вона нерідко не знає, як вчинити й кого попросити про підтримку. Батьки та педагоги не завжди можуть допомогти їй впоратися з проблемою, оскільки самі недостатньо підготовлені. Як у такому разі діяти? Не дозволяти дитині користуватися інтернетом чи встановлювати суворі правила користування ним — неефективно, адже те, що заборонене, – цікавіше.

    Чи не найліпший спосіб допомогти дитині в разі кіберагресії – спілкуватися з нею. Та як правильно це робити, аби дитина впоралася з негативними емоціями?

    Розгляньмо найпоширеніші реакції дитини в разі кіберцькування та з’ясуймо, як діяти дорослому, який поруч і хоче допомогти дитині впоратися з емоціями.

    Страх

    Страх складно переносити на самоті, тож не залишайте дитину наодинці, навіть якщо вона просить про це чи вимагає дати спокій. Поговоріть про те, чого вона боїться. Науковці стверджують, що страх зменшується і перестає бути небезпечним, якщо людина говорить про нього. Тому, якщо дитина почала розповідати про свої страхи, вислухайте її.

    Не намагайтеся відволікти дитину фразами на кшталт «Не думай про це», «Це нісенітниця», «Це дурниці», «Ніхто не слухатиме цієї маячні», «Того відео ніхто не побачить» тощо.

    Запропонуйте дитині виконати дихальні вправи.

    Приклад

  • Вправа 1. Покладіть руку на живіт. Повільно вдихніть: відчуйте, як повітря спочатку наповнює легені, а потім – живіт. Затримайте дихання на одну-дві секунди й повільно видихайте: спочатку опускається живіт, потім – грудна клітка. Повторіть вправу три-чотири рази.
  • Вправа 2. Глибоко вдихніть. Затримайте дихання на одну-дві секунди. Починайте повільно видихати й на середині видиху зробіть коротку паузу. Намагайтеся видихнути якомога сильніше. Повторіть вправу три-чотири рази.
  • Якщо дитині важко дихати в такому ритмі, приєднаєтеся до неї і дихайте разом. Це допоможе їй заспокоїтися та відчути, що ви поруч.
  • Також постарайтеся чимось зайняти дитину й у такий спосіб відволікти її від переживань.

    Пам’ятайте, страх може бути корисним – він допомагає уникати небезпечних ситуацій. А тому боротися з ним варто лише тоді, коли він заважає жити нормальним життям.

    Тривога

    Постарайтеся розговорити дитину та зрозуміти, що саме її турбує. Зазвичай дитина відчуває тривогу тоді, коли вона чогось не знає чи не розуміє, що відбувається. Допоможіть їй відшукати інформацію, поясніть незрозумілі моменти. Розумова або фізична праця теж дієві: попросіть допомогти вам з чимось, розкажіть історію з життя, поділіться «секретом» тощо.

    Плач

    Плач – дієвий спосіб «випустити пару», а тому не слід одразу заспокоювати дитину. Натомість висловіть їй свою підтримку та співчуття – візьміть її за руку чи обійміть. Дитина має відчути, що ви поруч, співчуваєте їй та співпереживаєте з нею. Іноді тактильний контакт важить більше, аніж розмова.

    Апатія

    У стані апатії дитина почувається не лише виснаженою, а й байдужою та спустошеною. У такому разі, аби допомогти дитині:

  • заспокойте, допоможіть зручно влаштуватися;
  • створіть умови, аби вона поспала чи просто полежала;
  • залучіть до спільної діяльності, говоріть якомога більше.
  • Істерика

    Під час істерики дитина втрачає багато сил – фізичних і психічних. Тож напад істерики слід негайно припинити. Допомогти дитині можна в такий спосіб:

  • несподівано зробіть щось таке, що може здивувати чи сильно вразити – з гуркотом упустіть предмет, різко крикніть тощо. Якщо такі дії неможливі чи неефективні, сядьте поруч і тримайте дитину за руку. Однак не вступайте в розмову чи суперечку, адже будь-які слова лише «піділлють масла» у вогонь;
  • коли істерика піде на спад, говоріть з дитиною короткими фразами, упевнено й доброзичливо – «Випий води», «Умийся» тощо.
  • Після нападу істерики дитина почуватиметься виснаженою, тож їй слід відпочити.

    Провина

    Якщо дитина внаслідок кіберагресії страждає від сорому або почуття провини, зверніться до фахівця – психотерапевта чи шкільного психолога.

    Як має реагувати дитина на кібербулінг?

  • Покинути сайт чи групу, де її цькують, або заблокувати користувача чи поскаржитись адміністратору.
  • Розповісти батькам про те, що сталося.
  • Звернутися до шкільного психолога.
  • Повідомити в поліцію, якщо погрози носять сексуальний характер.
  • Ви також можете надати дитині «першу психологічну допомогу». Для цього:

  • поговоріть та вислухайте її;
  • продемонструйте розуміння – кивайте, піддакуйте, говоріть «угу» й «ага», проте не засуджуйте та не оцінюйте її дії;
  • покажіть, що приймаєте її такою, якою вона є, але не переконуйте – «Ти не винен(-а)», «Таке може трапитися з кожним»;
  • допоможіть виговоритися, проте не давайте порад, не розповідайте про власний досвід, не ставте запитань, а лише слухайте.
  • Рухове збудження

    Рухове збудження небезпечне як для дитини, так і для оточення. Постарайтеся зупинити його фізично:

  • запитайте щось, аби привернути увагу дитини, чи доручіть справу, яка змусить задуматися. Інтелектуальна активність знизить рівень активності фізичної;
  • запропонуйте прогулятися чи виконати фізичну роботу – щось принести, переставити тощо;
  • виконайте разом дихальну гімнастику.
  • Приклад

  • Вправа 1. Встаньте, зробіть повільний вдих, відчуйте, як повітря наповнює спочатку грудну клітку, а потім — живіт. Видихайте у зворотному порядку — спочатку нижні ділянки легень, потім верхні. Зробіть секундну паузу й повторіть вправу ще раз. Під час вправи дихати слід повільно, адже від надлишку кисню може запаморочитися голова.
  • Вправа 2. Продовжуйте глибоко й повільно дихати. З кожним видихом намагайтеся відчути легкість — розслабте руки, плечі, спину. Сконцентруйтеся на диханні, уявіть, що видихаєте своє напруження. Зробіть три-чотири вдихи-видихи.
  • Вправа 3. Одну-дві хвилини дихайте нормально. Потім починайте дихати повільно. Вдихайте через ніс, а видихайте через рот, склавши губи трубочкою. Під час видиху уявіть, що обережно дмухаєте на свічку і при цьому намагаєтеся не загасити полум’я. Повторіть вправу три-чотири рази.
  • 67% дітей 11-17 років в Україні стикалися з проблемою булінгу. З них 24% стали жертвами булінгу. 48% жертв нікому не розповідали про цькування (дані ЮНІСЕФ за 2017 рік)

    Нервове тремтіння

    У дитини може з’являтися неконтрольоване нервове тремтіння – у такий спосіб її організм «бореться» із напруженням. Зупиняти тремтіння не слід! Його, навпаки, варто посилити – протягом 10-15 с різко та сильно потрясіть дитину за плечі. При цьому продовжуйте розмовляти, аби вона не сприйняла ваші дії як напад чи агресію. Після того, як дитина перестане тремтіти, вона має відпочити у спокійній обстановці чи поспати.

    Під час тремтіння у жодному разі не слід:

  • обіймати дитину або притискати до себе;
  • укривати її чимось теплим;
  • заспокоювати;
  • прохати, щоб вона взяла себе в руки.
  • Злість, агресія

    Аби допомогти дитині, яка проявляє агресію, зведіть до мінімуму її оточення. А потім дайте змогу випустити пару, приміром доручіть роботу, пов’язану з фізичним навантаженням.

    Як допомогти дитині — жертві кібербулінгу?

  • Приділіть дитині увагу, постарайтеся з’ясувати причини її емоційних і поведінкових проявів.
  • Запропонуйте батькам звернутися до психолога чи психотерапевта.
  • Зверніться до найближчого центру психологічної допомоги.
  • Порада

    Не звинувачуйте дитину – «Що ти за людина!», а висловлюйтеся лише щодо її дій – «Ти дуже злишся, тобі хочеться все рознести вщент. Спробуймо разом знайти вихід з цієї ситуації ». Розрядіть обстановку жартами чи кумедною поведінкою, якщо це доречно.

    Коли емоції вщухнуть і дитина зможе спокійно відповідати на запитання, з’ясуйте:

  • Як її друзі та/або родина відреагували, коли почули, що сталося?
  • Якою була її